02.02.2026

“Тепер я можу назвати це місце своїм домом” — слова, які 14-річна Катерина не могла вимовити ще три місяці тому. А сьогодні вона щиро посміхається за сімейним столом.

Після смерті мами Катерина переїхала до сімʼї свого біологічного батька. Там вже зростав 13-річний хлопчик. Для Катерини це була важка зміна, їй було складно повірити, що тепер в неї новий дім. Дружина батька щиро хотіла підтримати дівчинку і одразу проявила бажання взяти над нею опіку. «Я не знала, як краще діяти. Боялася сказати щось не те. Боялася зробити крок назустріч — а раптом відштовхне? А якщо ми робимо щось не так? А якщо вона ніколи не відкриється?» — ділиться своїми переживаннями опікунка Катерини.
Саме тоді родина звернулася по допомогу у Хаб сімейного догляду, де спеціалісти запропонували комплексну підтримку:

Індивідуальні консультації для опікунів допомогли зрозуміти, що поведінка Катерини — не каприз, а природна реакція на зміни. Це знання стало першим кроком до терпіння та прийняття

Корекційно-розвивальні заняття для дівчинки створили простір, де можна було безпечно виражати почуття, вчитися довіряти знову;

Спільні сімейні зустрічі стали місцем першого відкритого спілкування.
Через декілька тижнів ввечері Катя вперше сама підійшла і запитала: “А можна я допоможу з вечерею?”. Жінка ледь стримала сльози. “Звісно. Давай разом.”
Відтоді в їхньому домі є традиція: кожної неділі вся сім’я готує вареники. Катерина ліпить їх разом із молодшим братом, вони сваряться, сміються, обсипають один одного борошном. Батьки дивляться на них і розуміють: це сім’я, про яку вони мріяли.

Фахівець Хабу сімейного догляду підкреслює: “Адаптаційний період — це природний і тимчасовий етап. Але його можна пройти з теплотою, якщо поруч є підтримка, терпіння і віра в дитину.”

Історія Катерини та її сім’ї — це свідчення про те, що навіть найглибші рани можуть загоюватися, коли є місце для безпеки, час для довіри і люди, які готові йти поруч.
___________________