Історія родини Ковалів з Харкова
#DONTGIVEUPONUKRAINE
Прочитайте цю історію, сповнену відчаю, боротьби, віри та любові 💙💛
🙌До війни родина Ковалів жила щасливо у місті Харків. За місяць до – виплатили іпотеку і увійшли до нової комфортабельної квартири, про яку мріяли всі 10 років подружнього життя. Виховували двох діток, готувались до появи третьої дитини.
Зненацька життя поділилося на «до і після». Зайшли російські війська.
«У перші дні окупанти наступали дуже активно, але ЗСУ відбили атаку. На певний час настала тиша. Ми розслабилися і навіть подумали, що на цьому війна закінчилась. Люди повиходили з підвалів. Ми почали думати, що ще трішки і все налагодиться, бо дуже не хотіли покидати домівку, хоча всі наші друзі почали виїжджати». — Згадує Яна. — А потім зненацька почала гатити ворожа артилерія. Настало пекло.
💣Артилерійські снаряди розрубували будинки навпіл, пробиваючи до цоколя. Знищували житлові квартали вщент, не лишаючи тамтешнім мешканцям жодного шансу вижити.
😥Ми жили в підвалі цілий місяць, вода та їжа закінчувалася, мій чоловік вночі виходив з підвалу і крадькома піднімався до квартири, щоб приготувати хоча б якусь страву. Крупи і олія закінчувалися. Діти за місяць перебування в сховищі пізнали ціну хліба, вже дійшло до того, що моя донька мені сказала: «Мамо, хліб це така розкіш!»
‼️Одного разу до нас у підвал зайшли російські солдати і почали нав’язувати нам «руський мір», хто з ними не погоджувався — катували. Мій чоловік не зміг слухати їхні “казки” і почав суперечку. Їм це дуже не сподобалося. Його повалили на підлогу і почали бити ногами. Коли він втратив свідомість, його забрали, а нам сказали, що ми його більше не побачимо.
Це були страшні три дні очікування. З підвалу ми вийти не могли, бо росіяни зачинили вхід дверними гратами. Через три дні окупанти повернули мого чоловіка. Побитого і травмованого. В цей час син підбіг до окупанта і сказав: «Я ненавиджу вас, москалі, ідіть геть».‼️
💣Окупант, недовго думаючи, дістав з кишені гранату, кинув під ноги синові, і почав голосно сміятися та плескати в долоні. Ми всі завмерли від страху, але виявилося, що він навмисно кинув гранату, не знімаючи кільце, щоб налякати дитя.
Вже крім ненависті нічого не було. Через кілька днів до міста увійшли військові ЗСУ і звільнили нас. 🇺🇦
Ми дуже хотіли виїхати, але були проблеми з транспортом. Волонтери в першу чергу вивозили поранених та сиріт. У місті була катастрофа з продуктами та водою. Щоденні прильоти.
🚗Для виїзду своє авто нам віддав сусід. Це дідусь 80-ти років, який у наших очах бачив страх і відчай. Ми йому говорили, щоб їхав з нами, але він сказав: «Хочу померти на Батьківщині!»
Тож вранці ми виїхали з міста стареньким «жигуликом», взявши з собою кілька сумок. Ми не мали уявлення, куди їхати. Хотілось подалі від цього «руського міра».
⚠️І ось нас зупиняють на пропускному пункті. Ми дуже злякалися, коли почули, що військові говорять російською мовою, перевіряють документи, просять виходити з машини, відкривають сумки з речами, нічого нам не пояснюють, лише тиснуть на нас своїми запитаннями. І тут я розумію, що ми власноруч здалися російським військовим.
🇺🇦Але зненацька підходить хлопчина і розпочинає розмову на українській нашій солов’їній мові. Ми з посмішкою і з сльозами радості розуміємо, що це український блок-пост. Тут нам надали прихисток і допомогли знайти безпечне місце проживання. Ним виявилося село на Черкащині.
🏠Будинок був затишним, сусіди — дружелюбними. Приносили речі, меблі, їжу і допомогли нам зробити косметичний ремонт будинка. Нібито, життя налагоджується, ми в безпечному місці, діти радіють кожному дню.
☣Але знову проблеми і відчай. Перебуваючи на 25 тижні вагітності, я сильно захворіла на «Covid» тяжкого ступеня. Два тижні перебувала в реанімації, далі був період відновлення. І знову у нашу родину прийшла біда. Чоловікові треба проходити антиретровірусну терапію. Ми не знаємо, де і як ми можемо отримати препарати. Але знову нам допомогли. Вирішили і цю проблему.
🚑Однієї ночі я раптово відчула біль внизу живота. Це розпочалися перейми. А була лише 32 неділя вагістності! Швидка вчасно не приїхала, і я народила вдома дівчинку вагою лише 1.300 кг. Дитя перебувало тривалий час в реанімації, їй переливали кров, капали різноманітні препарати. Втішних прогнозів нам не давали, але дякувати Богові, все минулося, моя крихітка набрала вагу і нас виписали додому.
🏘Тепер ми живемо в чужому будинку, але головне, що є їжа і не стріляють. Повертатися нам немає куди, квартира наша зруйнована вщент, будемо починати життя з нової сторінки, але головне, що всі разом», — каже Яна.
👨👩👧👦З цією багатодітною родиною з Харкова наша команда познайомилась під час виїзду до одного з сіл громади. Коли ми вперше їх побачили, родина була у відчаї. Вони не знали, що робити і як жити далі. І ми розпочали їм допомагати. Так за деякий час ми стали друзями, а ця прекрасна родина почала посміхатися.
Працівниками нашої команди надали цим людям допомогу в отриманні безпечного житла.
✔Психолог надала допомогу з адаптацією в до нових умов життя. Проводила психо-корекційні заняття з сім’єю, тренінги «Що таке ПТСР? І як з ним боротись?»
✔Юрист команди провів юридичні консультування. Допоміг відновити втрачені документи, оформити виплати, переадресував до правових установ. А також сприяв у реєстрації новонародженої дитини.
✔Від соціального працівника родина Ковалів отримала індивідуальні та групові консультації, соціальну підтримку. Також була проведена оцінка потреб родини, надана допомога у працевлаштуванні чоловіка за місцем проживання.
✔Дітей влаштували до навчального закладу та переадресували до закладу охорони здоров’я.
✔Медичний працівник надала домедичну допомогу, консультування. Зробила огляд родини, переадресувала вагітну жінку до закладу охорони здоров’я, у зв’язку із початком пологової діяльності. Провела післяродовий патронаж за місцем проживання. Також сприяла в реєстрації до обласного СНІД-центру для отримання антиретровірусної терапії.
📖На момент написання історії у родині Ковалів посміхаються дітки. Сім’я має дах над головою і найголовніше — над ними не літають ракети.
🤲Наша команда продовжує з ними активно працювати.
📍Україна, Черкаська область, місто Городище
Мультидисциплінарна мобільна команда (ММК) Черкаська обласна
📍Проєкт: «Інтегрована підтримка через міждисциплінарні мобільні команди»
Міжнародний благодійний фонд Українська Фундація Громадського Здоров’я та Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ)
📍Історія родини Ковалів (імена та прізвища змінено)
